Генетичний профіль хвороби Вільсона-Коновалова (ATP7B)

Хвороба Вільсона-Коновалова (ХВК, гепатолентикулярна дегенерація або гепатоцеребральна дистрофія ) — рідкісне спадкове аутосомно-рецесивне захворювання, зумовлене порушенням метаболізму міді внаслідок патогенних варіантів гена ATP7B.
Ключовим етіологічним фактором хвороби є мутація в гені ATP7B, розташованому на   довгому плечі 13-ї хромосоми (13q14.3)  Цей ген кодує білок-транспортер, відомий як АТФаза, що транспортує мідь.
Функція  білка є критичною для підтримки гомеостазу міді в організмі, особливо в клітинах печінки. Надлишок міді не виводиться з жовчю, а накопичується в тканинах — переважно в печінці, головному мозку, нирках та рогівці ока.
Успадкування: пацієнт хворіє лише тоді, коли отримує по одній дефектній копії гена і від матері, і від батька. Самі батьки зазвичай є безсимптомними гетерозиготними носіями (мають лише одну змінену копію гена).
Хвороба Вільсона-Коновалова належить до спадкових метаболічних захворювань, при наявності, яких своєчасне встановлення діагнозу та призначення патогенетичної терапії дають змогу контролювати накопичення міді, запобігати прогресуванню органних уражень і значно покращувати прогноз пацієнта.

Генетичне дослідження дає змогу виявити окремі варіанти, асоційовані із захворюванням, та доповнює клінічну й біохімічну діагностику.
• Виявлення патогенного варіанта потребує оцінки його клінічної значущості та, за необхідності, визначення наявності другого патогенного варіанта;
• Виявлення двох патогенних варіантів потребує встановлення їх розташування на різних алелях для підтвердження відповідності аутосомно-рецесивному типу успадкування
Негативний результат не виключає хворобу Вільсона-Коновалова, оскільки дослідження не охоплює всі можливі патогенні варіанти гена ATP7B.
За збереженням клінічної підозри рекомендовано продовжити діагностичний пошук відповідно до клінічних критеріїв захворювання, зокрема розглянути розширене молекулярно-генетичне дослідження гена ATP7B.
Результати генетичного дослідження слід інтерпретувати в комплексі з клінічними проявами, показниками обміну міді та іншими критеріями діагностики ХВК. Остаточне клінічне рішення щодо встановлення діагнозу й призначення лікування приймає профільний фахівець.
Коли лікарю варто запідозрити хворобу Вільсона — Коновалова?
Хворобу Вільсона — Коновалова необхідно враховувати в диференційній діагностиці пацієнтів із хронічними захворюваннями печінки нез'ясованої етіології, особливо за наявності стійкого підвищення активності АЛТ та АСТ, стеатозу, гепатомегалії, фіброзу або цирозу.
Особливу увагу слід приділяти:
?1.Дітям, підліткам і молодим дорослим із нез'ясованими змінами печінкових показників;
?2.Пацієнтам із поєднанням печінкових порушень та неврологічної або психіатричної симптоматики;
?3.Пацієнтам зі зниженим рівнем церулоплазміну, підвищеною екскрецією міді із сечею або іншими ознаками порушення метаболізму міді;
?4.Пацієнтам із Кумбс-негативною гемолітичною анемією, особливо на тлі гострого ураження печінки;
?5.Братам і сестрам та іншим родичам пацієнтів із підтвердженою хворобою Вільсона.
У дітей із надмірною масою тіла, стеатозом печінки та підвищенням трансаміназ важливо виключити хворобу Вільсона до встановлення діагнозу метаболічно асоційованої стеатотичної хвороби печінки.
Генетичне дослідження ATP7B може доповнити клінічні та біохімічні критерії діагностики, допомогти встановити молекулярно-генетичну основу захворювання та забезпечити можливість подальшого цільового обстеження родичів.